Харківщина - наш рідний край
Харківщина - найстаріша і найбільша область Східної України, утворена 1932 р., на півночі межує з Російською Федерацією. Більшість її території лежить у межах Придніпровської низовини, на сході та північному сході розташовані відроги
Середньоруської, а на південному сході - Донецької височини. Поверхня регіону являє собою хвилясту рівнину, ледь нахилену в південному напрямку і густо поцятковану річками, балками та ярами.
Хитромудре мереживо долин головної водної артерії краю Сіверського Дінця та його приток Береки, Вовчої, Уд, Осколу та інших додає ландшафтної розмаїтості природному вигляду Слобожанщини, часом прикрашаючи її дивовижно мальовничими краєвидами.
Поодинокі поселення давньої людини в сучасних межах регіону відомі з палеолітичних часів, а археологічні пам'ятки неоліту виявлено майже всюди. Спустошлива татаро-монгольська навала XIII ст. на довгі часи перетворила край на північну ділянку малолюдного Дикого поля.
Жваво заселяти слобожанські землі в середині XVII ст. почали біженці з Правобережжя, яке на той час перебувало під Річчю Посполитою, і з центральних районів Московської держави. Значна хвиля мігрантів прибула у ці краї в 1711 -1715 pp., коли російський уряд заохочував до освоєння вільних земель, межі яких поступово посувалися до Чорного і Азовського морів.
Переселенці засновували нові поселення - слободи, від яких і утворилася назва Слобідська Україна (Слобожанщина).
У другій половині XVII ст. з'явилися більшість міст сучасної Харківщини. Попервах основним населенням Слобожанщини були козаки, з яких ще в 1650-х роках сформували чотири полки, поділені на сотні. Загроза татарських набігів перетворила увесь край на своєрідний військовий табір, мешканці якого прислужилися у колонізації Північного Причорномор'я, Приазов'я і Криму та у
приєднанні їх до Російської імперії.
1765 р. козацьке самоврядування на Слобідській Україні було скасоване, вона увійшла спочатку до складу Слобідсько-Української губернії, а потім (1775) була об'єднана з Воронезькою губернією в генерал-губенаторство з центром у Харкові. З 1780 р. Слобідсько-Українська губернія перетворена на намісництво, а з 1796 р. - на губернію, що згодом (з 1835) стала називатися Харківською. Коли зовнішня загроза Слобожанщині зійшла нанівець, край поступово перетворюється на важливий регіон з виробництва сільськогосподарської продукції, розвитку ремесел і торгівлі. Після революції 1917 р. саме ці здавна пов'язані з Росією терени стали оплотом більшовиків в Україні, а Харків - столицею Української РСР (1919-1934).
На Харківщині збереглися різностильові православні храми XVII- XX ст., а світську архітектурну спадщину демонструють споруди
(адміністративні будинки, палацові ансамблі та паркові будівлі, історичні пам'ятки) найактивнішого часу освоєння регіону - XIX-XX ст.
Визначні місця Харкова
1659 р. на мисі при злитті річок Харків і Лопань постала фортеця, призначена для захисту південних кордонів Московської держави. З ліквідацією козацького самоврядування 1765 p. Харків стає центром Слобідсько-Української губернії й завдяки вигідному положенню перетворюється на найбільший торговий центр краю.
Найстаршою збереженою кам'яницею міста вважається стрункий Покровський собор, зведений на теренах колишньої фортеці 1689 р. Він є складовою Свято-Покровського монастиря, де збереглися дзвіниця і Озерянська церква, а також пізніші будівлі - шорна майстерня, стайні, архієрейський (1820) та адміністративний (1912) будинки. У центральній частині міста у XVIII ст. постає низка кам'яних адміністративних і культових споруд - будинки Харківського колегіуму і губернатора (1768), де 1805 р. започаткований Харківський університет, провіантського складу, банку і
присутніх місць.
Найвеличнішим з тогочасних храмів є Успенський собор (1777) і добудована пізніше 89-метрова дзвіниця (1844). На межі XIX-XX ст. у місті з'явилася величезна кількість кам'яниць найрізноманітнішого призначення - будинки банків і готелів, прибуткових і торгових домів, гімназій і театрів, особняки та адміністративні споруди тощо.
Тоді ж місто прикрасила низка чудових культових споруд - церква Святого Пантелеймона Цілителя (1898), Благовіщенський кафедральний собор (1901) та інші.
Особливим етапом розвитку міста, що додав чимало помітних штрихів його архітектурному вигляду, стали 15 років
(1919-1934), коли Харків був столицею Радянської України. Найбільш показовий у цьому плані ансамбль найпросторішої в Європі площі Свободи. Це унікальне в Україні місце, де шліфувався архітектурний стиль молодої радянської держави. На площі зберігся ансамбль споруд, послідовність поставання яких визначалася їхньою значущістю для тодішньої країни - будинок Держпрому (1925 -1929), будинок проектних організацій (нині корпус Харківського університету, 1930-1932), будинок кооперації (1929-1954) і чотири корпуси готелю «Інтернаціонал» (нині «Харків», 1932-1936).
Дотепер суміш споруд дореволюційної епохи і радянських часів визначають архітектурний стиль центральної частини Харкова. У місті багато чудових пам'ятників (М. Гоголю, В. Каразіну, Г. Квітці-Основ'яненку, M. Кропивницькому та ін.), серед яких найвідоміша одна із кращих багатофігурних композицій українському Кобзареві - Тарасу Шевченку (1936).
Харківщина - мальовничий край зі славетною тисячолітньою історією, віковими традиціями, талантами і працьовитими людьми. Ця земля є невід'ємною частиною України й здавна овіяна легендами та славою. Золотими літерами в історію Харківщини вписані імена сотень земляків, які здобули світове визнання.
Славиться Харківщина пам'ятками історії та культури, багатющими мистецькими, кобзарськими, літературними, театральними традиціями. Її
чарівну природу, його працелюбних людей оспівано в багатьох літературно-мистецьких творах і піснях.
Харківщина - батьківщина багатьох діячів науки, мистецтва, культури, літератури, державних, військових і політичних діячів. Земля відомих поетів та письменників.
Квітуча харківська земля завжди гостинна і привітна , вона варта особливої уваги істориків, краєзнавців, шанувальників прекрасного!
Сьогодні, в час духовного відродження України, значно підвищився інтерес користувачів до історичного минулого нашої держави. Значну роль в цьому відіграє бібліотечне краєзнавство, саме бібліотека формує особистість на ґрунті історії, культури, традицій власного народу, вивчає та виховує любов до рідного краю, інтересу до вітчизняної історії та літератури, почуття національної гідності та патріотизму.
Нема в людини місця дорожчого, ніж те, де вона народилась, землі, на якій зросла... Щоб по-справжньому любити рідний край, його слід добре знати, необхідно вивчати його історію, мову, культуру. У зв'язку з цим одним з пріоритетних напрямів збагачення духовної культури користувачів є краєзнавство. Саме краєзнавча робота посідає важливе місце в діяльності кожної бібліотеки з тим, щоб за допомогою краєзнавчих матеріалів сприяти вихованню національної свідомості, високої моральності.
Шкільні бібліотеки відіграють значну роль у культурному розвитку держави , саме краєзнавча робота дозволяє зробити бібліотеку особливим центром територіальної громади, надати їй місцевогонеповторного колориту та регіональної специфіки.
Бібліотека проводить роботу задля збереження традицій рідного краю, формування та збереження фондів краєзнавчих видань. Краєзнавча робота стала пріоритетним напрямком діяльності бібліотек.
Бібліотечне краєзнавство - складова частина загального краєзнавства, особливості якого обумовлено специфікою бібліотечної справи. Його мета - виявити, зібрати і надати для використання всі матеріали, пов'язані за змістом з певною місцевістю, яка для її населення є рідним краєм; забезпечити бібліографічну інформацію за допомогою цікавих форм і методів популяризації краєзнавчої літератури; залучати молодь до активного пізнання рідної землі.
В краєзнавчій роботі бібліотечні працівники спираються на бібліографічні, довідкові, архівні джерела краєзнавства, активно використовують їх в роботі з
читачами.
Зміст краєзнавчої роботи бібліотек визначається такими основними складовими частинами: формування краєзнавчого фонду, створення довідкового апарату, широка популяризація краєзнавчих видань , проведення масових заходів та наявність краєзнавчої специфіки в оформленні бібліотеки.
Краєзнавча робота бібліотек розпочинається з формування краєзнавчого фонду, тобто зібрання літератури про свій край та місцевих видань.
Зміст краєзнавчого фонду схожий зі змістовною структурою всього фонду бібліотек: історія, природа, сільське господарство, мистецтво, культура, художня література. Тобто краєзнавчий фонд бібліотек - це не лише художня література місцевих письменників, поетів, а вся
література, документи, матеріали, що охоплюють всі аспекти життя району, міста, області.
Необхідною умовою успішного формування краєзнавчих фондів є:
- всебічне вивчення складу наявних краєзнавчих документів і визначення рівня та якості задоволення читацьких запитів;
- вироблення перспективної моделі розвитку краєзнавчих фондів, з тим, щоб оптимізувати ступінь їх відповідності читацьким потребам.
Використання краєзнавчого фонду має інтенсивний та різнобічний характер, адже він знаходить відображення в краєзнавчому довідково-бібліографічному апараті.
Це:
- фонд виконаних довідок
краєзнавчого характеру
- тематичні теки (папки), досьє, альбоми газетних вирізок; формуючи їх, бібліотекар враховує такі фактори, як:
читацький попит на певні теми; наявність у фонді бібліотеки книг на певну тему; повнота відображення теми в інших джерелах, присутніх у фонді; ( так у шкільній бібліотеці теки під такими назвами «Коштовні імена на бархаті сторіч», «Мій край, моя історія жива», «Наш біль, наша пам'ять, наша гордість», «Шляхами Тарасової долі», « Петро Калнишевський останній кошовий - слава і гордість Харківщини» та
інші.
- краєзнавча картотека з питань історії, культури, економіки, екології краю;
- фототеки - колекції фото, що ілюструють минуле та сучасне життя краю; вирізки фотоматеріалів, опублікованих у пресі - це не лише
важливийфактографічний матеріал, а й можливість багато ілюструвати бібліотечні виставки. ( « Бібліотеки Роменського району на сторінках преси», « Миттєвості життя»,« З історії бібліотечної справи на Роменщині», « Бібліотеки Роменщини: знають, вміють, працюють», « Наші бібліотеки на сторінках районної газети»)
- фонд довідкових видань та бібліографічних посібників краєзнавчого змісту. (кожного року випускається 5-6 різноманітних краєзнавчих посібників .
Випущені памятки « На поетичних вітрилах», « Літописець рідного краю», « Командир ескадрильї», « Поезія - це стан його душі високий», «І задзвеніли в серці звуки» .
Кожна нація має свої звичаї, що народжувалися впродовж багатьох століть і освячені віками. Краєзнавство - це безцінна скарбниця історичного
досвіду багатьох поколінь, всього найкращого, що в сфері матеріальної і духовної культури витримало випробування часом. Воно є своєрідним містком, який поєднує покоління минулі з поколіннями сьогоднішніми й прийдешніми.
В приміщенні шкільної бібліотеки облаштовано краєзнавчий куточок, де вишуковуються нові, оригінальні форми популяризації краєзнавчої літератури, збирається фольклорно-етнографічний матеріал.
Одним із цікавих напрямків краєзнавчої діяльності бібліотеки є пошукова робота.
Зростає значення цієї роботи з вивчення історії краю, пам'яток, творіння майстрів-односельчан. Бібліотека залучає зацікавлених читачів до пошуку
матеріалу, а потім оформляє альбоми, інфотеки . Інфотеки «Моє село, мій рідний край», « Видатні люди рідного краю», «Живильне джерело землі, де народився», «Села історія жива»,« Сумська земля України щасливая доля»,«Легенди і перекази рідного села», «Поетичні акварелі Сумщини», «Традиціями славні ми», доповнюють книжкові виставки: « Нова Сумщина - 2015», «Всі ми, Україно, твої діти», «Скарбниця талантів землі Сумської», «Край наш музичний, співучий», «Велична і свята ти, мати Україно», «Поклін тобі доземний, рідний краю», виставки-презентації «Оберіг із бабусиних рук», виставки-ікебани «Прекрасне з мого саду і від навколишньої природи», виставки-вернісаж «Розповідає старе фото"» (виставка старих світлин мешканців села).
У приміщенні бібліотеки ведеться календар знаменних і пам'ятних дат Харківщини .
Помітне місце у своїй діяльності бібліотеки району відводять популяризації літературної спадщини , видатним людям рідного краю. За 2015 рік відбулося близько 60 краєзнавчих днів та 140 краєзнавчих годин : « Як сонцем ткане полотно, розкинулось моє село».
День краєзнавства «Рідний краю, до тебе я горнуся» «Село моє, моя маленька Батьківщина» краєзнавча година «Куди б мене дорога не вела, думки мої із рідною землею».
Особливе місце в краєзнавчій роботі бібліотек відводиться героїчним сторінкам історії нашого краю до Дня Перемоги.
Осінь багата на різнобарвні фарби, тож і районна бібліотека проводить цієї осені різноманітні заходи і серед них захід краєзнавчого характеру осінній
вернісаж «Осінні пензлі поетичного слова» ця зустріч з місцевими поетами та письменниками відбулася в теплій , душевній атмосфері.
В приміщенні бібліотеки відбувся вернісаж Борового О. «Його доля - мистецтво». Тематика картин автора різноманітна, але найбільше присвячена мальовничим краєвидам рідного села Хроли та його працьовитим людям.
Присутні мали змогу помилуватися гармонійним світом митця у його чарівних картинах, яка була представлена в бібліотеці, та це лише краплина з його
художнього доробку.
Через книгу у читачів формуються любов і повага до минулого рідної землі, усвідомлення своєї причетності до збереження й примноження народних скарбів. Це допомагає бібліотекам виховувати у користувачів любов до своєї «малої батьківщини», почуття гордості за її славне минуле, відчуття себе господарем, який дбає про рідний край, зберігає культурні традиції, літературну спадщину та передає їх у спадок прийдешнім поколінням.
СВЯТО "РІДНИЙ КРАЙ, ДЕ МИ ЖИВЕМО, ХАРКІВЩИНОЮ ЗОВЕМО"
Зупинка «Історична»
Ведучий: Протягом останніх століть Харківський регіон та Харків стали одними з найбільш розвинутих промислових регіонів України та півдня Східної Європи. Однак стародавня історія краю бере свій початок у далекому минулому.
Ведучий: Колись в степах і лісостепах сучасної України жили скіфи та сармати, які займалися тваринництвом, землеробством і
ремеслом, а також племена унікальної салтівської культури, стародавні сліди якої були знайдені в селі Верхній Салтів (Вовчанський район Харківського
регіону).
Ведучий: У X-XII століттях на правому березі ріки Уди було розташоване старослов'янське місто Донець, яке неодноразово згадується в
літописах, - один з форпостів Київської Русі в боротьбі з кочівниками.
Ведучий: В першій половині XII століття, під час татаро-монгольського набігу, територія краю зазнала безжалісного спустошення і
невдовзі перетворилась на так зване "Дике поле", покрите лісами та степовими травами.
Ведучий: Саме тут, між лісами й болотами, проходив сумно відомий Муравський шлях - шлях із Криму на Русь, по якому здійснювали набіги за здобиччю та невільниками кримські та ногайські татари.
Ведучий: Для захисту від них на початку XVII століття серед "Дикого поля" почали створюватися перші малочисельні укріплені
пункти - невеликі фортеці та остроги - Царе-Борисів (1600 рік), Чугуїв (1638 рік), Валки (1646 рік). Активне освоєння цих земель розпочалось в 30-і роки XVII століття, а масовий характер дістало під час визвольної війни українського народу у 1648-1654 роках. Тоді на великих територіях сучасного Сходу України в основному мешкали виходці з Задніпров'я. Землі ці стали називатися Слобідською Україною, або Слобожанщиною, центром якої став Харків, заснований в 1654 році на злитті річок Харків і Лопань.
Ведучий: Протягом 1656-1659 років, під керівництвом першого воєводи Воїна Селіфонтова, на місці сучасної центральної частини міста
була збудована дерев'яна фортеця. Тому на першому гербі Харкова були зображені золотий натягнутий лук із стрілою на зеленому полі.
Для захисту від татар у середині XVII століття створені Харківський, Ізюмський, Охтирський, Сумський та Острогожський слобідські козачі полки. Харків швидко став воєнно-адміністративним, а пізніше - торговельно-ремісничим і економічним центром усієї Слобожанщини.
Ведучий: У період формування та розквіту Східно-Слободських земель України (XVII століття) Харків одержав статус
губернського міста, а в 1780 році став центром Харківського намісництва (потім - Слобідсько-Української, а пізніше -Харківської губернії). У 1781 році
імператрицею Катериною II Харківській губернії був дарований новий герб: "...в зеленому полі покладені хрестоподібно ріг достатку з плодами, які
знаходяться в ньому, та квітами і Кадуцея або Меркур'їв жезл, які символізують як достаток окружних країн того міста, так и торгівлю, що проводиться на знатній ярмарці яка там буває..." (П.П. фон Вінклер "Герби Російської імперії". Санкт-Петербург, 1899). Даний герб був офіційною емблемою
Харківської губернії до 1917 року, таким є він для Слобожанщини і зараз.
Ведучий: Життя та подальший розвиток регіону повністю виправдали значення цієї символіки. Харківський регіон та Харків стали великим
центром ремесел та торгівлі на півдні Російської імперії. В значній мірі цьому сприяло його географічне положення на перехресті шляхів з Москви, Петербургу, Києва в Крим та на Кавказ. В середині XIX століття товарообіг харківських ярмарків складав майже 50% товарообігу всіх ярмарків
України.
Ведучий: Уже з кінця XVII - початку XIX століття в губернії виникають перші мануфактури, а пізніше - фабрики та заводи.
Одночасно Харків стає культурним, науковим та просвітнім центром на Сході України. В 1726 році з Бєлгорода в наше місто переведено архієрейську школу, створену випускником Києво-Могилянської академії єпископом Єпіфанієм Тихорським за допомогою князя Голіцина, яка одержала назву слов'яно-греко-латинської, а пізніше перетворена в Харківський колегіум, який став центром освіти та науки на півдні Росії. В його стінах вчилося багато юнаків, що стали згодом видатними діячами науки та культури.
Ведучий: Тут отримали знання "перший з природних росіян" доктор медицини та хірургії Григорій Іванович Базелевич, талановитий майстер перекладу, поет, бібліотекар Імператорської публічної бібліотеки Микола Іванович Гнедич - відомий перекладом на російську мову знаменитої "Іліади" Гомера. Випускниками Харківського колегіуму були професор Московського університету, його ректор, видатний природодослідник Іван Олексійович Двигубський, "кумир московського студентства" відомий історик, журналіст і критик Михайло Трохимович Каченовський та інші.
Ведучий: Першим професійним харківським архітектором, з ім'ям якого пов'язана планомірна забудова Харкова та ряду міст Слобожанщини,
був слухач додаткових класів колегіуму Петро Антонович Ярославський. В 70-х роках XVIII століття він удосконалював свою майстерність у відомого російського зодчого В.І. Баженова. Знаходячись в Москві, харків'янин приймав участь в проектуванні та будівництві Великого Кремлівського палацу. Після повернення в рідне місто П.А.Ярославський майже 30 років займав посаду губернського архітектора.
Ведучий: Випускники колегіуму стали першими студентами Харківського університету, який відкрився 17 січня 1805 року. Серед
його вихованців - чудовий вчений-біолог І.І.Мечников, історик Н.І.Костомаров, композитор М.В.Лисенко, письменники М.П.Старицький та П.П.Гулак-Артемовський, художник Г.І.Семирадський, математик М.В.Остроградський.
Ведучий: Тут працювали засновник фізичної хімії М.М.Бекетов, математик В.А.Стеклов, філологи О.А.Потебня та І.І.Срезневський,
історик Д.І.Багалій та багато інших.
Ведучий: З кінця XIX століття розпочався бурхливий промисловий розвиток Харкова та Харківського регіону. Прокладена Курсько-Харківсько-Азовська залізниця (1869р.), у місті засновані великі заводи: сільськогосподарських машин, паровозобудівний, чавуноливарні, а в губернії - Гутянський цукровий (1869 р.), Будянський фарфоро-фаянсовий (1885 р.) та інші.
Ведучий: Історично склалося так, що благодатні природні умови, безцінні чорноземні землі, широкий простір для торгівлі завжди приваблювали іноземців. А це, в свою чергу, давало поштовх розвитку промисловості, сільському господарству, транспорту, торгівлі, міському господарству. І саме наприкінці XIX та з початку XX століття розвиток промисловості регіону відбувається за участю іноземного капіталу. Саме іноземна економічна присутність в цей період зіграла значну роль у підвищенні темпів господарського розвитку, збільшенні обсягів виробництва, перетворенні аграрного регіону в регіон з індустрією, що інтенсивно розвивається, в становленні Харкова як найкрупнішого промислового центру.
Ведучий: Розвивається машинобудівна галузь. Фірма "Бельке і К" - організовує виробництво різноманітних фабричних машин,
створює чавунно - мідноливарний, механічний і котельний заводи в м. Харкові. У 1870 році А.А. Пільстрем вкладає кошти у створення машино - будівного і чавуноливарного заводу (тепер машинобудівний завод "Червоний Жовтень").
Ведучий: Товариство М. Гельферікс - Саде створює
завод хліборобських машин і знарядь, а у 1904 році цей завод об'єднує своє виробництво
з Бельгійським товариством (в подальшому завод "Серп і Молот").
Велосипедний завод Лейтнера, який розгорнув роботу у 1915 році, стає у 1923
році Харківським велосипедним заводом.
Завод "Загальної Електричної Компанії" ("ЗЕК" - найкрупніша
монополія в електропромисловості США) починає випуск продукції у 1915 році.
Тепер це Харківський електромеханічний завод. Початкова вартість основного
капіталу складала 4,8 млн. золотих рублів.
Ведучий: Крім цього, за участю іноземного капіталу, було створено цілі галузі промисловості. Це винокурні, пиво - медоварні заводи, тютюнові фабрики, цукро - бурякові заводи, друкарні. На початку XX століття в Харківському регіоні налічувалось 1982 школи, училища та гімназії (останні - тільки в Харкові та повітових центрах), видавалось 10 газет, розвивалось театральне та образотворче мистецтво.
Ведучий: . З 1919 по 1934 роки Харків був столицею України. Харківську область було утворено 27 лютого 1932 року. В 1930-1931 роки на Харківщині проведена колективізація сільського господарства. Голодомор тих років залишив свої жахливі сліди: смертність на Слобожанщині виросла в чотири-одиннадцать разів.
Ведучий: В 1930-і роки на Харківщині відроджувались старі промислові підприємства, споруджувались нові гіганти індустрії: тракторний, верстатобудівний, підшипниковий, турбогенераторний та інші заводи. Харків тоді був другим за величиною містом України і четвертим в СРСР,
найбільшим транспортним вузлом Сходу Європи, одним з провідних наукових і культурних центрів. Тут працювали відомі діячі світової та української науки та культури: Л.Д.Ландау, Б.І.Вєркін, М.П.Барабашов, М.С.Самокиш, Лесь Курбас, Н.М.Ужвій, А.М.Бучма та багато інших.
Ведучий: Більше 400 тисяч харків'ян бились на фронтах Другої світової війни дві третини з них загинули. Окупація області тривала з 20 вересня 1941 по 20 вересня 1943 року. За ці роки Харків вісім разів ставав місцем найважливіших битв. Тут загинуло більш ніж 500 тисяч воїнів Радянської Армії та цивільного населення. А Харків сумно відомий як одне з найбільш зруйнованих війною міст Європи.
Ведучий: Наприкінці 40-х років розпочалася відбудова міст і сіл області. З 23 серпня 1975 року почав функціонувати Харківський метрополітен - другий в Україні. Сьогодні Харківщина - це один з найбільш розвинутих промислових регіонів України.
Ведучий: Харківщина - земля особливої долі і особливих людей. Вона подарувала людству багато постатей зі світовими іменами - філософів, поетів, митців, громадських діячів. Пишаємося тими людьми, які створили його обличчя, створили його славу. Харків - особливе місто, і воно варте того, щоб ми, його мешканці, знали про нього усе.
Ведучий: До вашої уваги сторінка присвячена видатним харків'янам.
У Харківській області народилися:
• Христина Алчевська (1882-1931) - українська поетеса і педагог, дочка Xристини Алчевської та Олексія
Алчевського. Працювала вчителькою гімназії в Харкові.
• Володимир Безсонов (1958) - знаменитий український радянський
футболіст.
• Олексій Бекетов ( 1862-1941) - український архітектор і педагог, автор
багатьох будинків у Харкові, які визначають обличчя міста.
• Збігнєв Бжезінський (1928) - знаменитий американський політолог і
соціолог, ідеолог зовнішньої політики США.
• Леонід Булаховський (1888-1961) - український вчений-мовознавець,
академік.
• Володимир Бурлюк (1886-1917) - живописець, писав картини у стилях
«сецесія», «кубофутуризм». Винайшов оригінальну декоративно-геометризовану
манеру, названу «клуазонізм».
• Сергій Васильківський (1854-1917) - видатний український
живописець-пейзажист.
• Валентина Гризодубова (1909-1993) - радянська льотчиця, учасниця
рекордного перельоту з Москви на Далекий Схід у 1938 р., учасниця Другої
світової війни, одна з перших жінок, удостоєних звання Героя Радянського Союзу.
• Ігор Губерман (1936) - відомий поет та письменник, автор власної
віршованої форми під назвою «гаріки».
• Людмила Гурченко (1935-2011) - видатна акторка.
• Василь Каразін (1773-1842) - український вчений, громадський діяч.
Засновник першого у Східній Україні Харківського університету (1805), ініціатор
створення одного з перших у Європі Міністерства народної освіти.
• Варвара Каринська (Barbara Karinska) (1886-1983) - американська
дизайнерка одягу, авторка сценічних костюмів для кіно та балету, зокрема,
співавторка сучасної балетної пачки, загальноприйнятої у світі.
• Антон Макаренко (1888-1939) - український та радянський педагог і
письменник, один із засновників радянської системи дитячо-підліткового
виховання.
• Саймон Сміт Кузнець (Кузнець Семен Абрамович) (1901-1985) -
американський економіст, лауреат Нобелівської премії з економіки (1971).
• Ілля Мечніков (1845-1916) - видатний науковець, один з
основоположників еволюційної ембріології, імунології та мікробіології.
• Євгенія Мирошніченко (1931-2009) - видатна оперна співачка
• Петро Плевако (1888-1986) -
громадський, політичний і церковний діяч, член Української Центральної Ради.
• Ілля Рєпін (1844-1930) - видатний живописець.
• Генріх Семирадський (1843-1902) - відомий польський і російський
художник.
Зупинка «Літературна»
Ведучий:
Ми живемо поруч з містом з
цiкавою iсторiєю i рiзноманiтним мистецьким життям. Це тут, на Харкiвщинi, ми
можемо знайти «...слiди, не змитi вiчностi дощами, мандрiвника Сковороди». Так
сказав М. Рильський про наш край.
Учень:
Я Харків слухаю. Я чую, як він диха...
На камінь падає і відпливає стиха
Зелена хвилька сивого прибою,
Відкотиться - і стане голубою.
Й від щастя можна прямо оп'яніти,
Здається: камінь - харківські граніти.
Я Харків слухаю. Я чую, як він диха.
Терена харківські, як материнські руки
Міцні обійми, що виховують народ.
Неначе пісні доленосні звуки,
Що створюють життя швидкий коловорот.
Наш Харків - наша впевненість і доля,
Ми - харків'яни, нездоланий люд.
Нестримна сила, загартованість і воля
Нам змогу існувати в світі цім дають.
Ведучий: Саме Харківщина стала батьківщиною багатьох художників, композиторів, письменників та поетів. Харків здавна славиться іменами людей, які посідають визначне місце в літературному житті України.
Учень: Саме завдяки творчості харківських письменників і поетів про нього заговорили як про значний культурний і науковий центр
Ведучий:
Вулицями міста та стежками ланів і лісів Харківщини ходили Григорій Сковорода і Квітка-Основ'яненко, Євген Гребінка і Петро Гулак-Артемовський,
Борис Грінченко і Павло Грабовський, Микола Хвильовий і Олександр Довженко, Олесь Гончар і Павло Тичина.
Ведучий:
Славу літературного Харкова примножували своїм полум'яним словом Іван Вигран та Іван Багмур, Роберт Третьяков і Ігор Муратов, Петро Панч і Леонід
Первомайський. А скільки було тих, відомих і маловідомих, яких ганьбили за правду, гнали і навіть катували! І тільки зараз ми можемо назвати їх: Василь Боровий, Віталій Поліщук, Іван Світличний, Михайло Шатилов та інші. Є в Харкові вулиці, що носять імена українських письменників: це і вулиці Шевченка, Лесі Українки, Квітки-Основ'яненка.
Ведучий: Ми пишаємося тим, що саме стежками Харківщини ходив філософ-мандрівник Григорій Сковорода. Саме тут він створив збірку байок і назвав їх "Басні Харьковскія". Біля джерела, яке зараз називають Сковородинівська криниця, народжувались думки про сутність життя, про пізнання самого себе, про виховання людини.
(Учень читає байку )
Ведучий: Ім'я Квітки-Основ'яненка, батька української прози, відоме нам не лише завдяки повістям "Маруся" та "Конотопська відьма". Він був
редактором першого в Україні журналу, з ним пов'язана історія становлення й розвитку харківського театру. А його п'єси "Шельменко-денщик" та
"Сватання на Гончарівці", які наповнені національним колоритом, оптимізмом, любов'ю до простого люду, і до нашого часу приваблюють шанувальників театру. Завдяки творам Квітки-Основ'яненка ми дізнаємося про вигляд нашого міста майже двісті років тому. Один із парків Харкова носить ім'я цього письменника. Драматургічний талант Марка Кропивницького теж пов'язаний з Харковом.
Сценка - Григорій Квітка-Основ'янен "С В А Т А Н Н Я Н А Г О Н Ч А Р I В Ц I"
С т е ц ь к о. Та й патлата!
(Сміється голосно і, підхоячи до Уляни, говорить, трохи подумавши)
А що в вас варили?
У л я н а. Нiчого!
С т е ц ь к о. Брешеш-бо, як нiчого! Батько казав, розпитай її обо всiм. А чорт її зна, об чiм її розпитувати! Я усе позабував.
У л я н а. Так пiди до батька та i розпитай, коли позабував!
С т е ц ь к о. Так вiн казав, не iди вiд неї, поки обо всiм не домовишся.
У л я н а. Нi об чiм нам домовлятися.
С т е ц ь к о. Як нi об чiм, коли вже ти за мене iдеш?
У л я н а. Нi, голубчику, сього нiколи не буде.
С т е ц ь к о. А чом не буде?
У л я н а. Тим, що я за тебе не пiду.
С т е ц ь к о. А чом не пiдеш?
У л я н а. Тим, що не хочу.
С т е ц ь к о. Та чому не хочеш?
У л я н а. А не хочу - тим, що не хочу.
С т е ц ь к о. А батько казав, що ти пiдеш.
У л я н а. Не пiду.
С т е ц ь к о. Так себто батько збрехав? Ну, ну!
У л я н а. Так що ж? То батько твiй, а то я тобi кажу, що не хочу.
С т е ц ь к о. Не треба менi твого хотiння, пiдеш i без нього
У л я н а. Я кажу, що наше сватання ще вилами писане.
С т е ц ь к о. Ей!... Послухай, та iди. Ось коли б ти вже була моя жiнка, та сказала б, що не хочеш за мене, так я б тобi пику побив, як менi батько часом б'є; а то ще тепер не можна. Батько казав, пiсля весiлля можна жiнку бити скiльки хоч, а тепер, не можна. Дарма! я i пiдожду. А поки ще ласкою просю: пiди за мене!
У л я н а. (в сторону). Що менi з дурнем говорити? Покинула б його, так мати лаятиме. Зостанусь та буду його пiддурювати.
Ведучий: Відомий український байкар Петро Гулак-Артемовський опікувався не тільки літературними проблемами - він був першим ректором Харківського університету. Байкар Євген Гребінка писав свої байки теж у Харкові.
Ведучий: Особливо багато видатних імен зібралось у Харкові, коли він був столицею України за радянських часів. Письменники, поети
тут навчались, працювали у газетах, журналах, видавництвах. Багато з них були у захваті від змін, що ніби обіцяли людям довгоочікувану волю, зі всією щирістю свого серця готові були оспівувати нове життя. Та жорстокі події радянської дійсності знищили найталановитіших із них: М. Хвильового, М. Еллана-Блакитного, Л. Курбаса, М. Куліша, В. Підмогильного. Є в Харкові будинок, який досі має назву "Слово". Саме в ньому жили і живуть літератори. Його стіни і вікна пам'ятають чорних "воронків", що забирали у 30-ті та наприкінці 40-х років поетів, письменників, журналістів туди, звідки багато не
повернулося.
Ведучий: Стали відомими письменниками О. Гончар, І. Муратов, В. Добровольський, які під час Вітчизняної війни саме з Харкова пішли
добровольцями на фронт. Багато талановитих поетів і письменників-харків'ян увійшли в українську літературу у другій половині XX ст. Це А. Перерва, І.
Мироненко, І. Перепеляк, Л. Таран, В. Родионов. Харків пишається російськомовними поетами Б. Чичибабіним, Р. Третьяковим, Р. Мельниковим.
Ведучий: "С Украиной в крови я живу на земле Украины". Цей рядок Б. Чичибабіна може бути кредо усіх митців, що живуть і працюють у Харкові зараз. Місто Харків, його працьовитий народ надихав і надихає поетів і письменників на нові твори. А ми маємо змогу першими познайомитися зі скарбами художнього слова наших земляків.
Зупинка Мистецька
Ведучий:
Сьогодні ми спробували перенестися в ХІХ століття, період боротьби за національну самобутність, період русифікації українського народу,
період діяльності видатних літературних діячів Харківщини, основоположників художньої прози та національного театру, борців за відродження української мови в жорстоких історичних умовах.
Рідна мово, рідна мово!
Мов замер без тебе я!
Тільки вчую рідне слово,
Обізвалась мов сім'я
Ці рядки Метлинського були гаслом творців українського слова на Харківщині.
(Показ слайдів театрів, де здійснювались постановки харківських літературних діячів ХІХ століття).
Ведучий: Кожна країна, кожне місто, кожне село пишаються видатними особистостями, що народилися, навчалися або працювали в них.